Микола Бенцаль - громадсько-політичний та культурний діяч України

(на Всеукраїнський конкурс «Непізнана історія мого краю. Герої нашого часу»)

         Не можна без особливого захоплення згадати ім'я цього славного митця, який силою свойого непересічного таланту підняв себе до високих мистецьких зернин. Ось неестетичний Дорошенко, грізний красунь Довбуш, лицарський Чечіль в «Батурині», героїчний Сірко у «Тирсі», незрівнянні Софрон у «Марусі Богуславці», аристократичний воєвода у «Мазепі» Словацького. Бенцаль вкладав у кожну ролю глибокий зміст і силу живого слова. Це був талант з Божої ласки».

Анатоль Радванський .

На сучасному етапі розвитку України тема дослідження є дуже актуальною, тому що саме тепер перед нами постають правдиві факти історії, а саме факти з життя і діяльності Миколи Бенцаля. Комплексного дослідження про життя, творчу та політичну діяльність українського актора немає. Деякі радянські видання інколи присвячували Бенцалю окремі публікації, але завжди з натяком на його прихильність до більшовизму та москвофільства, його далекість та байдужість до всього українського у театральному житті. У багатотомній «Історії міст і сіл УРСР» про нього згадано коротко: «народився у Курівцях». Довгі роки про талановитого актора та режисера Бенцаля майже нічого не було відомо. Його ім’я так само замовчувалося, як імена багатьох діячів української культури.

24 травня 1891 р. в селянській родині в селі Курівці Зборівського району Тернопільської області народився Микола Гнатович Бенцаль (Додаток А).

Підліток Микола проявляв нахил до співу, і це спонукало батька вивчити сина на дяка. Після закінчення народної школи в рідному селі і двох класів гімназії в Тернополі батько віддав сина до дяківської школи в Довжанці. Парохом Довжанки на той час був о. Бачинський. Його дружина вела при читальні «Просвіти» аматорський театральний гурток, до якого зразу вступив молодий Бенцаль. У цьому гуртку він почав грати різні ролі. Високий на зріст, із синіми очима, гарний, теноровий голос – привернув увагу глядачів. Часто ходив із синами о.Бачинського до недалекого Тернополя на вистави Львівського театру «Української Бесіди», який об’їжджав цілу Галичину. Під впливом цих театральних вистав в душі юнака зародилася сильна любов до театру. В 1907–1908 рр. навчався у Львівській школі диригентів хору та гри на скрипці.

М. Бенцаль за порадою пані Н.Бачинської вступив до театру Й.Стадника. М. Бенцаль за порадою пані Н.Бачинської вступив до театру Й. Стадника. В 1910 р. успішно пройшовши відбірковий конкурс, він сімнадцятирічним юнаком остаточно зробив свій вибір - прийшов на сцену «Бесіди» - першого українського театру в Галичині.

Спочатку Микола тільки співав у хорі. Стоячи поруч з актором П.Сорокою, опорою театрального хору, уважно слідкував за грою знаменитих акторів Юрчака, Курбаса і Стадника. Спостерігаючи гру провідних акторів, він розчаровується у своїх здібностях, вважає, що артиста з нього не буде. З такими думками він покинув театр. Якийсь час його голос лунав під склепінням сільської церкви, але напередодні Першої світової війни Бенцаль повернувся до театру.

Літом 1914 р. театр перебував у турне по містах Галичини: у Коломиї, Чернівцях, Заліщиках, Борщеві. Війна застала Бенцаля разом з театром «Руської Бесіди» в м. Чорткові. Восени він з дружиною Теодозією (також артисткою) приїхав до батьків у Курівці, захоплене російськими військами. Поява молодого інтелігентного чоловіка в селі привернула увагу російських властей. Його запідозрили в «шпигунстві» й заарештували. Актора повезли до Тернополя, де мав проводитись військовий суд. Український суддя перевірив його коротке перебування в селі і відкинув підозри старшин, звільнив Бенцаля з-під арешту. Значну роль у цьому звільненні відіграв Лесь Курбас, який приїхав в Тернопіль у 1915 р. За допомогою російських військовослужбовців він добився звільнення Бенцаля і забрав його з дружиною (Додаток Б) в щойно створений новий колектив під назвою «Тернопільські театральні вечори». З осені 1915 до серпня 1917 р. театр ставив вистави в залі кінотеатру «Світязь», а згодом в залі «Міщанського Братства».

18 жовтня театр розпочав свої виступи прем'єрою «Наталки-Полтавки» І.Котляревського. Наступною п'єсою була «Сватання на Гончарівці» Квітки - Основ'яненка. Роль Стецька припала молодому акторові Бенцалю. «Його перериваний регіт змушував глядачів і собі реготатися та викликав оплески» (Додаток В).

До перших ролей Бенцаля на сцені «Тернопільських театральних вечорів» належать: Возний з «Наталки Полтавки», Кукса з «Пошились в дурні». Всього на сцені «Театральних вечорів» Бенцаль зіграв близько 25 ролей різного плану: ліричних любовників Гриця («Ой, не ходи, Грицю») і Степана («Невольник»), парубка доброго серця Івана Непокритого («Дай серцю волю»), характерні поважні типи — діда Миколу («Наймичка»). У його амплуа найбільш талановитими були гостро дотепні комічні образи — Шельменка - денщика, Стецька («Сватання на Гончарівці»), Кукси («Пошились у дурні»). Серед поставлених ним вистав виділялися «Невольник» Кропивницького, «Суєта» і «Наймичка» Карпенка-Карого, «Украдене щастя» І. Франка. З усіх видатних акторів… Микола Бенцаль був найкращим актором у Західній Україні, так як найкращим режисером був Володимир Блавацький [2].

В березні 1916 р. Л.Курбас виїхав у Київ і передав М.Бенцалю директорство і режисуру «Тернопільських театральних вечорів». Колектив в основному залишився в попередньому складі.

В цьому ж році М.Бенцаль і Т.Демчук відвідали Київ, зустрілися з М.Садовським. Поїздка і спілкування розширили режисерський горизонт Бенцаля, дали поштовх до постановок побачених в Києві п’єс. Під цим впливом він підготував «Мартина Борулю» І. Карпенка-Карого.

В театрі організували оркестр, яким керував Атерман. Всі вистави, у яких брав участь оркестр разом з хором, проходили з великим успіхом.

Згодом М.Бенцаль приїхав у Львів до театру «Руська бесіда». Театр підтримував тісні стосунки з легіоном УСС, командування якого надавало посильну допомогу театру впродовж усієї війни. В свою чергу, актори виступали перед стрільцями, часто провідували поранених і хворих у лікарні УСС.

На початку 1917 р. «Театральні вечори» під керівництвом М.Бенцаля поставили знамениту трагедію «Украдене щастя», підготовлену до першої річниці смерті І.Франка.

Переглядаючи афіші «Тернопільських театральних вечорів», їх фотографії, що знаходяться в музеях Львова, Тернополя, Копичинців, знайомимось з репертуаром колективу. Очевидною є чітка лінія режисера Бенцаля у постановці п'єс з багатої скарбниці української класики. Це була вимога дня, бо події на Україні вступили влітку 1917 р. у важливий етап здійснення мрій і сподівань народу.

«Театральні Вечори» проіснували до серпня І917 р. З приходом австрійських військ театр ліквідувався, акторів мобілізовано, М.Бенцаль вступив до лав січових стрільців. Лінія фронту відкочувалась до Збруча і легіон УСС на чолі з М. Тарнавським відходив на схід. Львівська газета «Український голос» відзначала, що багато артистів, в тому числі і М.Бенцаль, які потрапили до війська, організували театр і влаштували вистави в коші УСС, спочатку в Галичині, а потім на Херсонщині. У лютому 1918 р. легіон УСС перейшов Збруч. Подальший шлях лежав через Жмеринку, Вапнярку, Одесу, Херсон, Олександрівськ, Єлисаветград. В часи воєнної розрухи стрілецька сцена на Наддніпрянщині була прекрасним засобом пропаганди національного відродження, прагненням до історичної і духовної єдності. І приємно, що в цьому була заслуга і нашого земляка М. Бенцаля.

Літом 1918 р. стрілецький театр працював у Чернівцях, куди в цей час повернувся легіон УСС. Восени 1918 р. Бенцаль повернувся в Тернопіль. Комендант міста, сотник новоствореної УГА І.Сіяк доручив йому організувати новий театральний колектив. В листопаді 1918 р., одразу ж після проголошення ЗУНР та завдяки допомозі командування УГА М.Бенцаль організував новий «Український театр», до якого запросив І.Рубчака, А.Осиповичева, М.Крушельницького. Змінилася лише назва театру, а його мистецька платформа була продовженням традицій попереднього. Колектив виступав у залі будинку «Міщанського братства» в Тернополі, виїжджав на гастролі до Дрогобича і Стрия.

27 лютого 1919 р. став пам'ятним для Бенцаля і всіх акторів - вони ставили виставу перед стрільцями і старшинами УГА в залі Народного дому м. Стрия. На ній були присутні Президент ЗУНР Є.Петрушевич, головний отаман УНР С.Петлюра, командуючий УГА генерал Омелянович-Павленко.

28 березня на зборах колективу «Український театр» було реорганізовано в «Новий Львівський театр». М. Бенцаль був у цьому театрі черговим режисером.

У травні 1919 р. Миколі Бенцалю виповнилось 28 років, проте весна принесла йому тяжке горе. Від запалення легенів померла його дружина - Теодозія, осиротивши малих Юрка та Івасика. Поховали її на цвинтарі в Тернополі (Додаток Г).

Влітку 1919 р. театр гастролював у Копичинцях і Борщові. В цей час УГА змушена була залишити Галичину і відійти за Збруч. Театр перебрався до Кам'янця-Подільського і давав вистави у містах Правобережної України. З вересня колектив перебував у Вінниці. З 1 листопада Бенцаль і В.Калин працювали режисерами Театру Пресової Квартири при Начальній Команді УГА.

Весь шлях митця пов'язаний із заснуванням ним нових театральних колективів або його акторської і режисерської праці в трупах інших театрів. «Новий Львівський театр» у складних воєнних умовах гастролював у 1919-1920 рр. у Стрию, Станіславі, Золочеві, Тернополі, Копичинцях, Борщові, Кам'янець-Подільському, Проскурові, Вінниці.

28 січня 1920 р. частина акторів «Нового Львівського театру» об'єдналась з групою акторів київського «Молодого театру» на чолі з Г.Юрою та започаткували відомий сьогодні колектив — Київський драматичний театр імені Івана Франка.

Коли у травні 1920 р. частина колишнього Театру Пресової Квартири при Начальній Команді УГА (М. Бенцаль, Рубчак, Юрчакова, Сорока та інші) повернулися в Галичину то були заарештовані поляками і опинилася в таборі полонених на Ялівці у Львові. В кінці травня 1920 р. Бенцаля було звільнено та передано до розпорядження Дирекції поліції і зобов’язано щодня з’являтися в поліції.

Вийшовши з тюрми, він знову керував театром товариства «Української бесіди» у Львові. Тут вперше на західноукраїнській сцені зіграв ролі Лукаша («Лісова пісня» Лесі Українки), Вінкельмана («Бій метеликів» Зудермана), священика Матауша («Хмари» Квапіля), адвоката Барановського («Осінні скрипки» Сургучова), Мірцева («Віра Мірцева» Урбанцева) та проспівав партії Луїза і Громадського писаря в оперетах «Боядера» Кальмана і «Бабський бунт» Ярославенка.

Миколу Бенцаля захоплювала режисерська діяльність, тому він погоджується один сезон працювати у новостворених пересувних трупах — І. Когутяка (1923), О.Міткевич (1925), у власній трупі (1926), то на два сезони у театрі Й.Стадника. В 1928 р. М.Бенцаль перейшов до театру ім. І.Тобілевича як актор на головні ролі і як мистецький керівник та режисер(Додаток Д).

Бенцаль завжди залишався режисером-реалістом з напрямом до поетичного театру української та зарубіжної класичної драматургії. Кредо митця — це правда життя і виховне призначення театру.

У 20-30-их роках у Західній Україні працювало понад 15 українських труп. Та тільки два музично-драматичні колективи — театр ім. І. Тобілевича і трупи Й. Стадника були найвищого художнього рівня. Праця Бенцаля як провідного актора і режисера у театрі ім. Тобілевича в 1930-1938 рр. — значима і щаслива сторінка в долі митця та історії української сцени. Вже перша Бенцалева постановка «Ой, не ходи, Грицю» мала підряд 27 аншлагів, що було нечуваною цифрою для того часу. Гастролі театру проходили на Поділлі, в Прикарпатті. Серед нових, вперше поставлених Бенцалем вистав, помітними були «Маруся Богуславка» Старицького, «Бравий вояка Швейк» Гашека, «Мораль пані Дульської» Запольської і «Пан Твардовський» за Ю. Крашевським, галицькі оперети Я.Барнича «Дівчина з Маслосоюзу», «Шаріка» і «Пригоди в Черчі».

У вересні 1938 р. театр ім. І.Тобілевича під керівництвом М.Бенцаля і театр «Заграва» під мистецьким керівництвом В.Блавацького - в Косові об'єднались в «Український З'єднаний Театр ім. Івана Котляревського».

Як актор, М.Бенцаль був різножанровим сценічним митцем. Поставний, з гарним виразом обличчя, гармонійними рухами, багатющою мімікою, якою висловлював внутрішній душевний стан виконуваного персонажа, володів широким набором інтонацій та приємним тембром голосу. «Бенцаль був універсальним актором. Він міг легко заграти кожну роль, а також співав оперні арії. Він грав як драматичні, так і комічні ролі, тож Бенцаля сміливо можна зарахувати до найкращих коміків на сцені західноукраїнського театру» [1], (Додаток Ж, З).

Із повідомлень тогочасних часописів, розповідей тих, хто знав М. Бенцаля, постав актор і режисер багатогранного таланту, з надзвичайною інтуїцією та винятковим даром перевтілення (Додаток К). Він повністю віддав себе сцені, служив їй понад чверть століття і до останньої хвилини, яку відрахувала йому доля.

В умовах польського панування у 20-30 роках українським театральним колективам доводилось працювати ще важче. Влада перешкоджала оренді залу для вистав, втручалась у репертуар. Режисер болісно переживав нужденне і пригнічене становище свого народу. Тому важливою була патріотична тема на сцені. 9 вересня 1938 р. у Коломиї була прем’єра «Марусі Богуславки» М.Старицького. Переповнений зал Народного дому, затамувавши подих, немов завмер, Бенцаль грав палкого поборника вільної і незалежної Вітчизни Софрона. Його партнеркою в ролі Марусі була Л.Кривицька. Раптом, встигнувши сказати лише два слова: «Мамо-Україно!», Микола Бенцаль впав на сцені. Це потрясло зал, зупинилось дійство, запала тиша. Опустили завісу. 14 вересня 1938р. знеможене серце перестало битись. Миколі Гнатовичу було всього 47 років (Додаток Л, М, Н, Н.1).

Так закінчив свій життєвий шлях Микола Бенцаль - один з найоригінальніших акторів і режисерів, який відіграв важливу роль у формуванні галицького театру.